35 років ОПГ Наріка у Дніпрі: історія найвідомішої банди міста

ОПГ Наріка, більш відомого як кримінальний авторитет Олександр Петровський, почала збиратися у Дніпрі в 1987 році, коли місто перестало бути "закритим". Саме тоді звичними для городян стали спортивного вигляду хлопці – незмінні супроводжуючі «наперсточників» і часті «гості» кооператорів-початківців. Про це у своєму розслідуванні пишуть журналісти сайту 49000, передає "Дніпро Оперативний".

Не винятком став і Олександр Налекрешвілі, який перебрався до Дніпропетровська з грузинського міста Руставі, якому на той час стукнуло 15 років. Незабаром своє прізвище він змінив на Петровський, отримав прізвисько Алік Нарік, а вільний час ділив між заняттями в секції дзюдо в спортшколі «Динамо» та кримінальними витівками з такими ж бажаючими отримувати багато й одразу.

За даними міліцейських зведень, до цієї групи входили юні дзюдоїсти та боксери Дато Суладзе (Дато), Саша Євтушенко, Олег Панасенко, Рома Шовкопляс (Рома Луганський), Богдан Гулямов (Бодя), Валерій Гуляєв (Слон), Валерій Кондратьєв (Гастелло), Сергій Олійник (Умка), Саша Лісовенко, Саша Кавдакс (Штрек) та Альберт Колескор (Дуденок). Забігаючи наперед, зазначимо, що багато хто з них сьогодні є відомими особистостями не лише в Дніпрі, а й в Україні. Наприклад, авторитетними бізнесменами, меценатами та сподвижниками, а також партнерами Наріка у комерційній діяльності. А дехто фігурував навіть у новинах про ухвалення Томоса.

Досить швидко хлопці зрозуміли, що наперсточні розводи – справа стрімка і не така прибуткова, як кришування кооператорів. Причому на головні призи не зазіхали, задовольнившись спершу розважальними закладами на правому березі міста. Їхній контроль швидко поширився на більшість кафе, ігрових залів і навіть відеосалонів, пов’язаних із чиновниками з обкому і навіть самим губернатором Павлом Лазаренком – пізніше прем’єром країни.

Втім, за наявними даними, перший досвід даху був не зовсім вдалим. Наріка «пов’язали», у нього відбулася якась зустріч із представниками КДБ, під час якої Саші запропонували впровадитись у справжню «бригаду», ставши інформатором. А заразом і відмазали від армії.

1993 року у свої 21 рік Петровський вперше потрапив до СІЗО. Пропонуємо витяги із кримінальної справи №7005 від 19 січня 1993 року.

«…Петровський Олександр Володимирович звинувачується в тому, що він не працюючи з 1989 року і не маючи законних джерел засобів існування, став на шлях скоєння умисних тяжких корисливих злочинів. З цією метою, з кінця 1991 року до серпня 1992 року Петровський Л.В. у змові з Самойленковою І.В., Олександровим О.М. та Красавіним здійснив низку розкрадань державного та колективного майна в особливо великих розмірах, а також розкрадань особистого майна громадян.

Подробиці цього та інших злочинів Петровського читайте у матеріалі 49000.

Обвинувальний висновок складено у м.Дніпропетровську 7 вересня 1994 р.». Проте стараннями адвокатів та чиновників із правоохоронних органів справа так нічим і не закінчилася. Справа в суді «розвалилася» та «Нарік» став одним із «сірих кардиналів» Дніпропетровського «клану».

На початку 1993 року у структуру групи Наріка входило кілька десятків барів і ресторанів, речовий ринок на стадіоні «Металург», більшість «Озерки». Під «крило» потрапили нові «бригади» наперсточників, торговці наркотиками, скупники золота, а також ринкові «кидали». Групу підтримував кримінальний авторитет Тенгіз Суладзе.

1995 року стосовно Петровського та його товариша Гуляєва було відкрито кримінальну справу № 83946 за ст.206, частину 2 за підозрою у побитті підприємців Хухунайшвілі та Самсонової.

До 1995 року після десяти років відсидки вийшов колишній Матрос, який дивиться по регіону, якого новий розклад не влаштовував.

І незабаром у Дніпрі розпочалася справжня бійня. 18 квітня 1995 року біля кафе «Камелія» кілер вистрілив у Наріка з пістолета ТТ, але схибив, потрапивши йому в плече. 16 січня 1996 року Петровського переплутали з його охоронцем Сергієм Астратенком. Охоронця застрелили з автомата Калашнікова. Кіллера згодом заарештували, але вже в СІЗО він помер за загадкових обставин, так і не видавши імені замовника.

Петровський обладнав двоповерховий будинок на вулиці Рибінській потужними стінами та відеокамерами, обзавівся професійними охоронцями. Постійно змінював маршрути пересування, їздив різними автомобілями. Поміняв прописку та обзавівся кількома квартирами. Але найімовірніше врятувало знайомство з Лазаренком, якому надавав допомогу в бізнесі.

1997-го Лазаренка було зміщено, а Матрос виїхав з Дніпропетровська і раптово помер. І тоді Нарік хотів жити виключно за кордоном, буваючи в Дніпропетровську по два-три рази на рік.

До речі, існує версія, що Нарік причетний до організації на замовлення Лазаренка вбивства у донецькому аеропорту депутата Євгена Щербаня. Як і його партнера, американський бізнесмен Пол Тейтум.

У той же час створена ним бізнес-імперія стала найбільш потужною в регіоні, контролюючи імпорт металу, торгівлю нафтопродуктами та сільгосппродукцією, обіг дорогоцінних металів та каміння, продаж автомобілів, ресторанний бізнес, виробництво мінеральної води та багато іншого. 16 листопада 2000 року за підозрою у кількох кримінальних епізодах Наріку суд обрав запобіжний захід — утримання під вартою. Проте Петровського у Дніпрі вже не було, тому його оголосили у розшук. 2003 року стосовно Петровського знову відкривають кримінальну справу — № 70011102 за ст. 144 ч.З КК України – незаконне позбавлення волі чи викрадення людини. Петровського підозрювали у викраденні та вимаганні 25 тисяч доларів із підприємця Шагіняна у 1996 році. Кримінальну справу об’єднали з ще одним кримінальним випадком — Петровського підозрювали у здирстві та погрозах підприємцю Юрію Куріузову. 2004 року Петровського затримали у цій справі, але через кілька діб відпустили на волю, а справу було припинено.

У жовтні 2004 року прокуратура Дніпропетровської області знову оголосила Петровського у міждержавний розшук, його затримання санкціоновано Індустріальним районним судом Дніпропетровська. Причому дані Олександра Петровського було передано до Інтерполу. 27 жовтня 2004 року Олександра Петровського було затримано в селі Старі Маяки Одеської області разом зі своїм старим другом Сергієм Олійником на прізвисько Умка за побиття співробітника «Беркута» Костюченка.

Остаточне повернення Петровського до України відбулося після перемоги на президентських виборах Віктора Януковича. Реабілітуватись вирішив як релігійний меценат.

Так, допомагав Свято-Преображенському собору тоді ще УПЦ МП, єврейському центру «Менора». Відтягнувши ділянку на Набережній Заводській і збудував церковку, що невдовзі перетворилася на Храм Різдва Пресвятої Богородиці УПЦ Київського патріархату.

З того часу і до сьогодні підручні Петровського, серед яких і телеканал D1, намагаються всіляко підтримувати його імідж мецената та благодійника. А також захисника Дніпра – який, втім, звично втік із країни ще на початку війни.

Нагадаємо, раніше ми повідомляли, що люди Олександра Петровського-Наріка контролюють ринок наркотиків в Дніпрі.