"Ми розуміли, що треба їхати і навалювати окупантам": історія десантника про запеклі бої та порятунок побратимів

Спочатку охороняв політиків, згодом допомагав ЗСУ, а потім пішов обороняти рідну країну - таким є шлях Дмитра Гонтаря, солдата роти охорони Полтавського районного ТЦК та СП. Про це пише "Дніпро Оперативний". Після тяжкого поранення під час запеклих боїв він став "районним тецекашником" та почав стикатися із необумовленими упередженнями людей про те, що нібито "викупив тепле місце в ТЦК". Історією про те, як він майже постійно перебував на межі життя та смерті, рятуючи побратимів під ворожим вогнем, розповіли в Полтавському обласному ТЦК та СП. 

Дмитро Гонтарь - син кадрового військового, та вже після школи відслужив строкову службу в повітряно-десантних військах. Чоловік протягом довгого часу без упину навчався та працював над досягненням мети стати професійним військовим. У період АТО піти у військо йому не дозволили медики через проблеми зі здоров'ям, тому Дмитро іншими можливими та різноманітними способами став допомагати у боротьбі з ворогом. 

Повномасштабну війну десантник зустрів у Києві, від пропозицій виїжджати з країни відмовився. Вже у квітні того ж року чоловік записався до лав окремого зведеного штурмового підрозділу "Одін". З того дня і почалася його боротьба з ворогом за життя та мир на рідній землі. 

З нас готували штурмовиків. Ми свідомо на це пішли, бо розуміли, що треба їхати і навалювати окупантам, – каже Дмитро. – Ось я зараз дивлюся на тих чоловіків, хто "не народжений для війни", хто "я не хочу йти та помирати". Так я теж не хочу помирати на війні! Але усім кажу: мені 50, я робив і буду робити все, що я можу, щоб захистити своїх. І зараз, якщо росіяни попруть на Полтаву, я візьму в руки автомат і робитиму те, чого навчився. Адже солдатами не народжуються, ними стають, - поділився Дмитро.

Дмитро Гонтарь брав участь у запеклих боях на Бахмутському напрямку Донецької області. Після цього разом із побратимами виконував завдавння на Чернігівщині: виманював та знищував ворожі ДРГ.

Згодом боровся з окупантами в лісі на Лиманському напрямку. Військовий згадує, що тоді думав не про себе, а про збереження життя побратимів. Далі він утримував позицію "Морпіх". Солдат називає її найскладнішою на тому напрямку. Каже, що українські воїни трималися буквально на силі волі. Бої продовжувалися фактично без зупинок протягом декількох днів. 

Дмитро отримав контузію та дивом евакуювався з місця запеклих боїв. Потім - госпіталізація, лікування, поховання загиблих побратимів. Після цього знову в бій, спочатку - на кордоні, а згодом на Авдіївському напрямці. 

До рідної Полтави повернувся навесні 2024 року, де й на сьогодні виконує завдання в ТЦК та СП у складі почесної варти. 

Я контужений, у мене з ногами великі проблеми. А досі знаходяться люди, які примудряються мені сказати, що я з перших днів "купив собі тепленьке місце в ТЦК". Пропоную таким спочатку пройти два роки того, через що ми, "районні тецекашники", пройшли. А потім, як повернуться, ми поговоримо про враження. Ну да, я може на вигляд і не рейнджер. Але я всерйоз готувався...Я готувався, бо був налаштований вижити. І я вижив, - розповідає військовий. 

Він каже, що варто всім готуватися до неминучого. 

Раджу усім: тренуйтеся, навчайтеся медицини та поводження зі зброєю. Бо може так статися, що окупанти дійдуть сюди. І тоді у вас не буде виправдань – бронь чи відстрочка, мова йтиме про фізичне виживання вас та ваших близьких, - підсумував Дмитро.

Нагадаємо, раніше ми розповідали, як військові навчаються надавати домедичну допомогу побратимам. А ще на нашому сайті можна прочитати історію «Комісара» з 25-ї бригади про полон, катівні та службу на передовій.