«Обтрусилася, посміхнулася і пішла»: рятувальник із Дніпра про порятунок жінки після удару рф
Вони чули її крізь бетонні плити, а тим часом лунала повітряна тривога. Залишити жінку під завалами рятувальники не могли, тож продовжували відкопувати її, поки не дістали живою. А коли вона опинилася на волі, просто обтрусилася, посміхнулася і пішла. Цю історію начальник пожежної частини Станіслав пам'ятає досі. Журналісти ІА "Дніпро Оперативний" поговорили з ним про порятунок людей, курйозні й важкі виклики та про те, як війна змінила його буденність.
Професію рятувальника Станіслав обрав ще в юності. Його дідусь працював у міліції, тому свого часу чоловік стояв перед вибором: піти його стопами або працювати в ДСНС. Зрештою обрав другий варіант.
Після початку повномасштабного вторгнення служба суттєво змінилася. За словами Станіслава, роботи побільшало, а виклики стали іншими. Рятувальникам довелося пристосовуватися до нових умов. Найважчим виїздом за час служби він називає ліквідацію наслідків російського удару по житловому будинку на масиві Перемога у Дніпрі.
«Для рятувальників Дніпра це був шок насамперед. Але всі розуміли, що роботу треба робити. Усі швидко оговталися і почали працювати. Морально було дуже важко переключитися зі звичайних пожеж, які виникали до повномасштабного вторгнення, на ці бойові дії», — згадує Станіслав.
Як рятувальники працюють після російських ударів
Робота на місцях влучань починається ще до прибуття на адресу. Коли на пункт зв'язку надходить повідомлення про ймовірні наслідки обстрілу або падіння уламків, у частині оголошують тривогу. Рятувальники швидко одягають бойовий одяг, каски та додатковий захист. На відміну від звичайних пожеж, під час виїздів на місця влучань вони використовують кевларові каски та бронезахист.
Ще дорогою начальник караулу або інший керівник відділення телефонує заявнику, щоб з'ясувати обстановку. Так рятувальники заздалегідь починають розвідку: уточнюють, куди краще під'їхати та до чого потрібно бути готовими. Один із найважливіших моментів під час таких операцій — не лише знайти постраждалих і надати їм допомогу, а й організувати роботу так, щоб сторонні не заважали.
Станіслав каже, що найбільші труднощі іноді виникають через людей, які приходять допомагати, але не знають, як правильно діяти.
«Найважче в цій роботі саме на місцях влучання — пояснити людям, які прийшли на допомогу, що їхня допомога буде нам заважати. Ми робимо свою справу, знаємо, як це зробити, а вони, не знаючи, лізуть і заважають», — пояснює рятувальник.
Він також пригадав випадок, коли разом із командиром відділення вдалося врятувати жінку на ім'я Тетяна, яка опинилася під завалами. На той момент Станіслав працював заступником начальника першої пожежної частини. Під час рятувальної операції в районі об'єкта оголосили повітряну тривогу, однак чоловіки продовжували розбирати завали. Вони чули жінку крізь бетонні плити та не могли залишити її там.
«Ми з нею спілкувалися через плити і не могли її покинути. Копали, відривали її, дістали живою. Вона обтрусилася, посміхнулася і пішла», — розповідає Станіслав.
Три хвилини на виїзд і доба на чергуванні
Попри складні виклики, служба рятувальників складається не лише з виїздів. Значну частину часу займають підготовка, перевірка техніки, спорядження та навчання. За словами Станіслава, після сигналу тривоги особовий склад має виїхати не пізніше ніж за три хвилини. За цей час рятувальники повинні одягнутися, зайняти місця в автомобілі, а машина має бути готовою до руху.
Зміна починається о 7:40. Рятувальники, які заступають на чергування, зустрічаються з колегами, які його завершують. Вони передають важливу інформацію: де перекриті дороги, на яких ділянках немає водопостачання та де можуть виникнути труднощі під час гасіння пожеж. О 8:00 відбувається зміна караулів. Особовий склад приймає чергування, перевіряє приміщення та дотримання правил безпеки. Диспетчери також передають інформацію про зміни в роботі служб та можливі перешкоди.
Після цього Станіслав спілкується з начальником караулу, щоб визначити завдання на день: які питання опрацювати, що відпрацювати на практиці та чому навчити особовий склад.
Попри емоційне навантаження, рятувальники намагаються сприймати свою роботу як таку, яку потрібно виконувати за будь-яких обставин. За словами Станіслава, спеціальних ритуалів для того, щоб впоратися з переживаннями, у них немає.
«Намагаємося не брати близько до серця. Це наша робота. Ніхто, окрім нас, її робити не буде», — каже він.
«Починаєш цінувати, що близькі поруч»
Водночас пережите за роки повномасштабної війни не могло не вплинути на особисте життя рятувальників. Станіслав зізнається: після особливо важких виїздів починаєш інакше дивитися на звичайні речі.
«Коли після прильоту заїжджаєш додому, починаєш цінувати, що близькі поруч, донька посміхається. Змінилося дуже багато після початку повномасштабного вторгнення», — ділиться він.
Головною мотивацією залишатися у професії Станіслав називає можливість допомагати іншим. Каже, що рятувальники працюють не заради себе, а заради людей.
І хоча в новинах найчастіше показують масштабні пожежі та наслідки обстрілів, їхня робота набагато різноманітніша.
«Не кожного дня виїжджаємо на прильоти. Допомагаємо людям кішечку з дерева зняти або собачку з люка дістати. Так що професія подобається», — говорить Станіслав.
Наостанок він попросив людей не робити поспішних висновків про роботу пожежників, зокрема коли йдеться про нестачу води під час гасіння. За його словами, іноді запасу води в пожежному автомобілі, який може становити 3–4 тонни, просто не вистачає для ліквідації масштабної пожежі. Це не означає, що рятувальники приїхали без води або не знають, що робити.
Він наголошує: кожен рятувальник розуміє свої завдання та робить усе можливе, щоб загасити пожежу або врятувати людину з-під завалів. Тому найкраще, що можуть зробити небайдужі люди на місці надзвичайної події, — не заважати фахівцям працювати та дослухатися до їхніх вказівок.
Нагадаємо, раніше ми розповідали, як росія вербує агентів у Дніпрі та чим закінчується співпраця з ворогом.
