Поряд з тими, хто любив і чекав: історії Героїв, пам'ять про яких увіковічили в муралах

Вони були різними за характером. Працювали у різних сферах. Але всіх їх об'єднало одне - жага до спокійного життя, свободи. Вони - Захисники України - ті, хто віддав своє життя, аби зберегти свою родину та країну. Аби увіковічити пам'ять про деяких з них, в одній із сільрад Дніпровського району ухвалили рішення створити мурали. Детальніше про історії Героїв, які не вагаючись пішли захищати Україну, та про те, як було створено їхні малюнки, - у сюжеті ІА "Дніпро Оперативний".

Дмитро, з позивом "Соловей", не мріяв стати військовим, але після 20 років пішов служити в армію. Повномасштабне вторгнення застав, перебуваючи у Херсонській області. Матері не одразу сказав про те, що ворог атакував всю Україну. 

Кажу, що синочку, почалася війна? Він каже – ні, мам, вчення, - розповіла мати Дмитра. 

Жінка завжди із нетерпінням чекала повідомлення сина про те, що він живий та неушкоджений, аж допоки одного дня не отримала повідомлення про те, що його більше нема. Чоловік загинув 17 серпня 2022 року. Нині його мурал знаходиться поруч з будинком його батьків. 

Наступного на малюнках зобразили Олександра з позивним “Лисий”. За словами його дружини, чоловік працював водієм та завжди допомагав іншим. На захист України став у 2015 році, згодом отримав поранення, але у 2022 знову пішов воювати. 

Він говорив завжди, протягом усього року, щоб моя сім’я жила спокійно. Я йду заради сім’ї! Щоб діти і дружина, вся сім’я повністю - жили спокійно. Хто, каже, як не я? Все одно треба йти захищати країну! - розповіла дружина, Марина. 

Довгоочікуване смс зі словами "Все добре, я живий!" одного разу Марина не отримала. Трагічну новину вона дізналася від побратима чоловіка. 5 лютого 2023 року без батька залишились двоє дітей. 

Депутат місцевої ради, де і розташовані нині мурали, - Олег, став одним із добровольців на початку повномасштабного вторгнення. Загинув чоловік 25 квітня 2022 року. Його донька, Ліана, написала вірш на честь втраченого батька. 

Мій тато не повернеться додому. Він - янгол і тепер на небесах. Я вдячна богу за такого тата. Як жаль, що він тепер лиш у думках. Ніколи не візьме мене на руки. І пісню вже не заспіва. Я вдячна долі за такого тата. Як жаль, що він тепер лиш спогляда, - ледь стримуючи сльози, розповіла донька загиблого Героя.

"Кіндер" - позивний Владислава, який народився у 2001 році. Все життя мріяв стати комбайнером, а 2023 року пішов на війну зі словами "Я чоловік! Ховатися не збираюсь!". Молодий хлопець загинув за день до довгоочікуваної поїздки до батьків, 19 квітня 2024 року. 

В той день нічого не передчували, нічого поганого. Це було 19 травня, а 20-го ми його чекали у відпустку. Ми так раділи цій відпустці, що йому нарешті дали...А тут така звістка… Подзвонив побратим, розповів, що він загинув, - поділилися болем батьки чоловіка. 

На муралах зобразили п'ятого Героя - Володимира з позивним “Шахтар”. Чоловік не вагаючись пішов до ТЦК, отримавши повістку. Служив у вісімдесятій окремій десантно-штурмовій бригаді та дуже пишався цим. 7 липня 2022 року військовий загинув, захищаючи побратима. Через два місяці не витримало серце його матері. Зі сльозами на очах та постійно згадуючи сина жінка померла. 

Мама плакала день у день і вона просто через пару місяців померла. Не витримало серце. Вона плакала за ним. Вона каже - я не можу! Ну як він міг загинути, якщо він повинен жити! Він обіцяв мені повернутися, - розповіла дружина брата загиблого. 

Ідея створити мурали на честь загиблих Героїв з'явилася у мешканця села - Олександра. Каже, що одного разу уві сні побачив полеглого на фронті друга - Володимира "Шахтара". Це було напередодні його загибелі. 

...після того, як ми попрощалися з ним, мені дуже захотілося увіковічити його пам’ять назавжди. Щоб всі мешканці села, ну, пам’ятали його. Вот. І прийшла ця ідея мені майже в 2 часа ночі, - розповів Олександр.

Чоловік каже, що одразу почав шукати фінанси для втілення ідеі у життя, а також художника. І йому це вдалося. Тепер планує створити парк на честь загиблих, де й поставить ці мурали. 

Всю душу у мурали вклав художник - Тарас, який вважає, що мурали мають бути там, де їх всім видно. 

Те, що залишається пам’ять від них - це, мені здається, вагомий вклад для молоді. І, тому що кожен із тих, хто тут проїздить, проходить - вони привітаються з муралами. Пам’ятають обличчя тих людей, заради яких вони зараз можуть тут відносно спокійно жити, - каже художник.

Батьки та друзі полеглих Героїв безмежно дякують Тарасу за те, що зміг своїм мистецтвом створити нагадування для всіх про те, що ці Герої захищали Україну. 

Вони живі - поки ми їх пам’ятаємо. Поки ми за них думаємо, розмовляємо. Оберігаємо теплими спогадами… Звичайно. Звичайно важливо, - зауважив друг одного із загиблих. 

Нагадаємо, раніше ми писали про бригади з Дніпра. А ще на нашому сайті можна прочитати про дрони та новітні технології на полі бою.