Дітям малювання, дорослим нейрографіка: біженка з Дніпра організувала курси у Болгарії

Через нашестя рашистських нелюдів мільйони українців стали перед дуже складним вибором: залишитися в рідній країні, у постійній небезпеці, або залишити будинок і убезпечити себе та рідних. "Дніпро Оперативний" продовжує розповідати історії наших за кордоном. Сьогодні нашою героїнею стала дніпрянка Анна Ключник:

Анна Ключник переїхала до Болгарії через дітей. Вона розповіла нашим журналістам про те, що спочатку, як і багато наших співвітчизників, не хотіла залишати свій будинок у Дніпрі, кидати успішний бізнес. Тому першого місяця активної фази війни вони залишалися у місті.

“Коли розпочалася війна, я й не припускала, що може бути так. У перші дні всі були шоковані. Кожен наш день був у страху, хвилюванні. У мене двоє дітей. Був ще навчальний рік, школи не працювали, було дистанційне навчання. І мої діти займалися на планшетах. І під час сирени треба було відключатися та кудись ховатися. Так минув місяць. Важко було щодня. І в якийсь момент тренер моєї доньки запропонував один із варіантів – виїхати до Болгарії. Ми вирішили, що дітям не потрібно все це чути та бачити, їм краще побути у безпечному місці. І ми зважилися на переїзд. Коли ми приїхали до Болгарії, міста Китон, нас поселили в нормальний готель, в Грін Парк, в якому були хороші номери, триразове харчування...” – розповідає Анна Ключник.

Кітон, в якому оселилася Анна та її діти, – невелике курортне містечко, воно "оживає" лише у літній сезон. Весною тут досить малолюдно. У готелі, в якому оселилася наша героїня, майже не було місцевих – більшість людей такі ж українські біженці.

Ось що розповіла Анна про необхідні документи для життя в Болгарії:

“Коли ми приїхали до Болгарії, одразу ж найближчим часом ми отримали документ про тимчасовий захист на період до кінця лютого. І за цим документом ми мали право проживати, харчуватися, влаштовуватися на роботу, так само як і болгари. Відразу після приїзду ми подали запит на виплати. Це була одноразова допомога на кожну сім'ю у розмірі приблизно 200 євро. Немає такого, щоби щомісяця платили допомоги. Ми тут живемо безкоштовно, їмо безкоштовно”.

У готелі Анна із доньками прожила близько двох місяців. Після цього слід було доплачувати за проживання. Тому родина переселилася на туристичну базу, де також мешкали біженці з України. На цій турбазі вже доводилося самостійно готувати їжу, забирати в кімнатах, робити інші справи по господарству.

Фото з особистого архіву Анни Ключник: під час чергування по їдальні смажить сосиски на 300 людей.

Щодо працевлаштування у цій країні Анна розповідає:

“У курортному місті знайти роботу досить легко. Але ці роботи не кваліфіковані. Посудомийки, які практично не мають вихідних, з ранку до ночі потрібно працювати. Але зі мною діти і не хотілося б їх кидати на цілий день”

Тож Анна підробляла трохи нянькою. І займалася також зі своїми дітьми. У літній період, після закінчення навчання, вони не лише відпочивали, а й брали участь у різноманітних заходах.

“Закінчився навчальний рік наприкінці травня, ми перестали підключатися до дистанційного навчання, і ці три місяці літа діти просто проводили на морі. Активну участь мої діти брали у пісенних конкурсах на підтримку України”

Незважаючи на те, що умови проживання досить непогані, але все-таки далеко від дому та від коханої людини – важко.

“Найбільша складність у тому, що я з дітьми тут, а чоловік там... Тут не вистачає якихось спортивних секцій, гуртків... І я сама тут організувала заняття, проводила малюкам малюки. А для жінок я проводила майстер-класи з нейрографіки, щоб стабілізувати їхній психологічний стан, бо всім тут, так чи інакше, важко. Хоч і здається, що ми тут на морі, в нормальних умовах, а багато хто не може потрапити на море і оздоровити себе, але все ж таки у нас душа болить за Україну. І дуже хочеться миру та перемоги нашій країні”.

Фото з особистого архиву Анни Ключник

На момент виходу цього інтерв'ю Анна Ключник із дітьми вже переїхала до іншої країни, але це вже інша історія. Ми незабаром про неї розповімо.

Залишитися на рідній землі чи виїхати на чужину – це особистий вибір кожного. І той, і інший варіанти мають свої плюси та свої мінуси.