Міліціонер, який став одним із найкривавіших вбивць України: історія Павлоградського маніяка
Десятиліттями він залишався непійманим, а за його злочини розплачувалися невинні люди. Сергій Ткач, відомий як Пологівський та Павлоградський маніяк, убивав дівчат і молодих жінок у кількох областях України. Лише у 2005 році його затримали, а суд довів причетність до 37 убивств. Як слідство роками не могло вийти на справжнього злочинця та через що довелося пройти помилково засудженим, розповідає «Дніпро Оперативний».
Від міліціонера до серійного вбивці
Сергій Ткач народився 15 вересня 1952 року в місті Кисельовськ Кемеровської області росії. У молодості займався важкою атлетикою, служив в армії, а після повернення додому одружився та став батьком двох дітей.
Згодом він влаштувався до правоохоронних органів, працював інспектором кримінального розшуку та навчався на експерта-криміналіста. Однак у 1979 році його звільнили за підробку службової документації.
Після цього Ткач працював на залізниці, зловживав алкоголем, а його сімейне життя поступово руйнувалося. Після чергового конфлікту дружина забрала сина та повернулася до росії. Сам чоловік пізніше називав цю подію переломним моментом у своєму житті.
Перше вбивство Ткач датував 1980 роком. За його словами, напад стався у Сімферополі після того, як він випив дві пляшки вина. Чоловік навіть нібито зателефонував до міліції та повідомив, де залишив тіло, однак перервав розмову, оскільки черговий не назвав свого імені та звання. Ця історія відома зі слів самого злочинця.
Згодом Ткач переїхав до Павлограда Дніпропетровської області, вдруге одружився та став батьком доньки. Зовні він вів звичайне життя, проте продовжував нападати на людей.
Як Ткачу вдавалося уникати покарання
Злочини Сергій Ткач скоював на території Дніпропетровської, Запорізької та Харківської областей, а також у Криму. Географія нападів змінювалася залежно від місця його проживання.
Завдяки досвіду роботи в правоохоронних органах чоловік добре знав методи слідства. Він намагався приховувати докази, змінював зовнішність, відрощував або зголював волосся та вуса, перефарбовував велосипед.
Місця для нападів обирав переважно поблизу залізничних колій та автомобільних доріг. Розраховував, що правоохоронці шукатимуть злочинця серед приїжджих. Пересувався велосипедом або пішки залізничними коліями, намагаючись заплутати сліди.
Жертвами Ткача ставали переважно дівчата та молоді жінки віком від 9 до 21 року. За словами колишніх слідчих, він свідомо обирав молодших потерпілих, вважаючи їх легшими мішенями.
Водночас чоловік зберігав особисті речі загиблих як своєрідні трофеї. Серед них були помади, ляльки, взуття, дитячі зошити та елементи одягу.
Слідчих вражала його пам’ять: навіть через 25 років Ткач міг детально пригадувати обставини злочинів і місця, де вони відбувалися. Водночас зовнішність потерпілих та їхній одяг він згадував значно гірше.
Одними з найстрашніших злочинів Ткача стали вбивства дітей у Павлограді.
31 жовтня 1984 року десятирічна Ольга Дмитрієнко прямувала до музичної школи. Дорогою на неї напав Ткач. Чоловік затягнув дівчинку на територію занедбаного маслозаводу, позбавив життя та вчинив наругу над її тілом. На згадку про злочин забрав наручний годинник і зошит.
У лютому 1985 року зникла восьмирічна Ольга Шувалова. Дівчинка поверталася додому сама, оскільки мама затрималася в поліклініці. Ткач напав на дитину біля будинку, затягнув до підвалу багатоповерхівки та вбив.
Після цих злочинів у Павлограді почалася паніка. Батьки особисто проводжали дітей до школи та зустрічали після уроків. До міста направили близько 700 оперативників, однак справжнього вбивцю так і не знайшли.
Замість цього правоохоронці почали підозрювати інших людей.
У 1987 році затримали Ігоря Рижикова. За його словами, під час слідства від нього силою домагалися зізнання. Чоловіка звинуватили у чотирьох епізодах сексуального насильства та двох убивствах — Ольги Шувалової й Ольги Дмитрієнко.
Спочатку йому призначили смертну кару, однак у 1988 році вирок у частині обвинувачень у вбивствах скасували через порушення під час слідства та недостатність доказів. За іншими обвинуваченнями Рижикова засудили до десяти років ув’язнення.
Проте справжній злочинець залишався на волі.
У липні 1989 року зникла Ольга Світлична. Дівчинка поїхала велосипедом за хлібом і не повернулася. Спочатку знайшли її велосипед, а згодом батько виявив тіло доньки неподалік.
Замість пошуку справжнього вбивці правоохоронці почали підозрювати самого батька — Володимира Світличного. На його дружину чинили психологічний тиск, намагаючись переконати жінку в причетності чоловіка до трагедії.
Зрештою Володимира затримали та звинуватили у вбивстві доньки й ще 22 убивствах. У 1991 році він помер у камері слідчого ізолятора, так і не дочекавшись суду.
Тим часом родина Ткача переїхала до міста Пологи Запорізької області. Його дружина влаштувалася заступницею директора місцевого маслобійного заводу.
Тут почався новий етап злочинів. Ткач став діяти обережніше, а напади відбувалися значно рідше.
У вересні 2003 року на лісовій стежці знайшли тіло 13-річної Олени Прищепко. Дівчинку задушили ременями від рюкзака.
Правоохоронці затримали 24-річного Віталія, який того дня проходив цією стежкою. На нього вказали дві дівчинки, які бачили чоловіка в лісі.
Під час слідства Віталій заявляв про побиття та погрози. На місці злочину також знайшли сиву волосину, хоча затриманому було лише 24 роки. Експертиза не виявила збігів за дослідженими зразками крові, волосся та одягу.
Попри це, чоловікові погрожували розправою над дружиною та дитиною. Зрештою він підписав зізнання, а суд призначив йому 15 років позбавлення волі. За ґратами Віталій провів чотири роки та вісім місяців.
Як вдалося затримати Пологівського маніяка
Переломним моментом у справі став напад на 18-річну Ольгу Топалову, який стався 3 липня 2005 року. Дівчина працювала на городі біля свого будинку, коли до неї підійшов незнайомець. Під час розмови чоловік раптово напав на Ольгу, почав душити та вчинив над нею наругу. До тями вона прийшла лише через три години.
Ольга стала першою з десяти потерпілих, які вижили після нападів Ткача та змогли запам’ятати його обличчя. За її описом правоохоронці склали фоторобот. До відділку доставили щонайменше 15 чоловіків, зовнішність яких збігалася з описом. Серед них був і Сергій Ткач, проте дівчина його не впізнала.
У серпні 2005 року Ткач скоїв останнє вбивство. Його жертвою стала дев’ятирічна Катерина Харуджа, яка відпочивала з друзями біля річки неподалік свого будинку.
Чоловік приєднався до дітей, грався з ними та підкидав їх у повітря. Коли друзі Каті розійшлися, він залишився з дівчинкою та втопив її.
Самовпевненість зрештою зіграла проти Ткача. Він навіть прийшов на похорон Катерини, де його впізнали друзі загиблої та діти, які раніше бачили чоловіка поруч із нею.
У серпні 2005 року Сергія Ткача затримали в Запорізькій області. Під час обшуку в його будинку знайшли моторошну колекцію речей: жіноче взуття, сумочки, білизну, помади, дитячі зошити та ляльки.
Після затримання Ткач почав зізнаватися у численних злочинах. Спочатку стверджував, що за 25 років його жертвами стали щонайменше 80 людей, а згодом називав цифру 107.
Однак прокуратурі вдалося довести 37 убивств. Саме цю кількість злочинів встановив суд, тому заяви Ткача про понад сотню жертв не можна вважати підтвердженими фактами.
У 2008 році Апеляційний суд Дніпропетровської області засудив Сергія Ткача до довічного позбавлення волі.
Однак злочини маніяка зруйнували не лише життя його жертв та їхніх родин. Через помилки правоохоронної системи постраждали дев’ятеро невинних людей, яких переслідували та звинувачували замість справжнього вбивці.
Однією з найтрагічніших стала історія Якова Поповича. У 2002 році 14-річного восьмикласника забрали просто з уроків. Його звинуватили у зґвалтуванні та вбивстві дев’ятирічної родички Яни Попович.
Під час допитів хлопця били та змушували підписувати зізнання. Зрештою суд призначив йому 15 років позбавлення волі.
У 2005 році після затримання Ткач сам заявив, що саме він убив Яну. Проте родина загиблої дівчинки не повірила його словам. Бабуся продовжувала вважати Якова винним і стверджувала, що справжній убивця обмовляє себе.
У результаті хлопець провів за ґратами вісім років і три місяці. На волю він вийшов лише у 2011 році, коли йому було 22 роки.
Смерть Сергія Ткача
Навіть перебуваючи за ґратами, Сергій Ткач продовжував привертати до себе увагу. Він вимагав мільйони доларів за інтерв’ю, хотів продати сценаристам історію свого життя та мріяв про голлівудський фільм.
У 2015 році 60-річний Ткач утретє одружився. Його обраницею стала Олена Булкіна, яка була молодшою за нього на 38 років. За її словами, вона вперше побачила чоловіка по телевізору, коли їй було 16 років, і відтоді зацікавилася ним. Згодом у подружжя народилася донька Ліза, яку виховували бабуся та дідусь.
Олена також висловлювала сподівання, що колись її чоловіка можуть звільнити. Проте цього не сталося.
4 листопада 2018 року Сергій Ткач помер від серцевої недостатності у Житомирській установі виконання покарань №8. Йому було 66 років. Поховали серійного вбивцю у секторі для невпізнаних небіжчиків.
За цією справою залишилися 37 доведених убивств, десятки зруйнованих доль, дев’ятеро невинних людей, які постраждали від помилок слідства, та родини, які втратили своїх близьких.
Нагадаємо, раніше ми розповідали про резонансну справу трьох колишніх однокласників, які у 2007 році влаштували серію жорстоких убивств у Дніпрі та області.