Обшукували по 7 разів, крали, вивозили до лісу: що розповідають мешканці Харківської області про «руський мир»

Масштабний контрнаступ Збройних Сил України в Харківській області розпочався 6 вересня 2022 року. Після прориву вглиб окупованих земель українським військовим вдалося відбити у росії десятки населених пунктів та звільнити тисячі квадратних кілометрів земель. Усього за чотири дні блискавичної наступальної операції ЗСУ повернули контроль над близько 2500 кв. км Харківської області. Волонтер із Дніпра та куратор благодійного фонду "Україна на крилах надії" Андрій Руденко в ексклюзивному інтерв'ю розповів журналістам ІА «Дніпро Оперативний», як зараз живуть і про що розповідають мешканці деокупованих територій Харківщини.

Дивіться інтервью з Андрієм Руденко:

До міста Ізюма волонтер Андрій Руденко їздив неодноразово. Спочатку він відвозив допомогу військовим і, саме на їхнє прохання, звернув увагу на потреби цивільних.

“Ми їздили до військових. Віддавали їм те, що вони просили: паливо, генератори… І вони кажуть “візьміть із собою щось для цивільних, бо тут катастрофа”. Ну, щось ми взяли. Крупи тушонку, ще щось... Але коли ми туди приїхали, це все, буквально, розірвали за хвилину... Тоді ми зрозуміли, що тут катастрофа. Потім наступного разу ми привезли набагато більше продуктів”, - каже волонтер.

Після того, як у Харківській області побував “руський мир”, у регіоні практично сталася гуманітарна катастрофа. В Ізюмі повністю зруйновані всі комунікації, люди живуть у нелюдських умовах.

“Я чесно скажу, це страшне видовище. Це просто жах. Там нема нічого. Якщо в прифронтових селах, підконтрольних Україні, хоч і евакуювалося населення, але все одно працює хоч один магазинчик, якась аптека, ще якась інфраструктура, є світло, хоч якісь комунікації, ще щось... То на територіях нещодавно звільнених немає нічого. В Ізюмі, саме, немає світла, немає води, немає газу, немає нічого. Люди готують на багатті. Якщо це багатоповерховий будинок, то беспосередньо біля під'їзду. Якщо це приватні будинки, то об'єднуються та збираються біля одного будинку і там готують. Я вам чесно скажу - раніше я таке бачив лише у кіно", – розповідає Андрій.

Крім того, що росіяни повністю зруйнували інфраструктуру регіону, місцеве населення практично голодує. Тут жорсткий дефіцит практично всього. Починаючи з продуктів, закінчуючи засобами гігієни.

“У плані потреб... Там потрібне все! Буквально все. Немає води, потрібна вода, потрібний хліб, потрібні медикаменти... Продукти харчування, засоби гігієни… Якщо ми можемо, веземо якісь гостинці та солодощі, бо люди відвикли, забули, що це таке".

Жителі міста Ізюм розповіли Андрію і про російських військових:

"Один із місцевих розповідав, що за час окупації у нього особисто, в квартирі, окупанти проводили обшуки сім разів. Я говорю - "а що шукали"? А він відповідає – “шукали підтвердження того, що я пов'язаний із якимись “націоналістичними” організаціями в Україні”. При цьому вони щоразу забирали із собою щось більш-менш цінне і казали, що відправлять до Москви на експертизу. Першого разу забрали телефон, рилися, шукали листування, одразу не знайшли, забрали... Потім забрали мамин фен і ще щось… Ще, кажуть, що з якихось причин, а то й зовсім без пояснення людей могли забрати і вивезти у посадку, і все. Більше цих людей не бачили. Що з ними відбувалося, що і як із ними робили, ніхто не знає. Але, ясна річ, всі здогадувалися.”

Багато місцевих жителів досі перебувають у шоковому стані після пережитого. Люди налякані та виснажені. Але все ж таки після звільнення цих територій у них з'явилася хоч якась надія на спокійне, нормальне та мирне життя.