Під натиском вибухів: трагічна історія родини з Покровська, яка була вимушена евакуюватися на Дніпропетровщину
Покровськ, що на Донеччині, зараз знаходиться лише за кілька кілометрів від лінії фронту. Якщо раніше обстріли траплялися на околицях, то тепер мешканці дедалі частіше стають свідками ударів по житлових кварталах. У місті вже немає електрики та водопостачання, а інфраструктура зазнає все більших руйнувань. Влада оголосила примусову евакуацію, але багато людей не поспішають залишати домівки, боячись, що не зможуть дозволити собі оренду житла в безпечніших регіонах. Вимушена переселенка Альона, розповіла журналістам ІА "Дніпро Оперативний" свою історію. Подробиці – у нашому сюжеті.
Життя під постійними обстрілами змусило родину Альони покинути свій дім у Покровську та шукати безпечнішого прихистку. Жінка розповіла, що після кількох обстрілів їхнього будинку, вони вирішили, що залишатися в місті більше не є безпечним, особливо для дитини.
Там люди не живуть, вони виживають. Кожного дня трапляються обстріли, 2-3 на день. І це вже не окраїни, як було раніше, а вже і центр міста обстрілюють і жилі квартали. І будинки, там де наразі живуть люди, які не виїхали, – ділиться своїми спогадами Альона.
Ті, хто залишився у Покровську, щодня стикаються з жахами війни. Але навіть моторошні вибухи не можуть змусити людей виїхати зі своїх домівок. Багато хто хвилюється, що не вистачить грошей на оренду житла або просто не бажають залишати своє майно, яке вони наживали все життя.
Адаптація до нового життя
Наразі сім'я Альони знайшла прихисток на Дніпропетровщині, але психологічні травми від війни ускладнюють процес адаптації.
Жінка розповідає, що їм довелося кілька разів змінювати місце проживання через ворожі атаки. Однак зараз покровчанка відзначає, що їй дуже пощастило знайти комфортне житло на Синельниківщині. Місцеві жителі тепло зустріли переселенців, надавши їм необхідну допомогу та підтримку.
Її маленька донечка, Марія, також намагається вести повноцінне життя: займається танцями, мріє стати майстринею манікюру і вже навіть знайшла друзів у новому місті. Однак дитина визнає, що їй важко адаптуватися до нових умов і вона продовжує відчувати тривогу через гучні звуки, навіть побутового характеру. Її страхи та переживання, викликані жахами війни, змушують почуватися себе особливо вразливою у суспільстві.
Попри усі виклики, сім'я активно інтегрується в нове середовище: шукає роботу, оформляє документи та намагається влаштувати дитину до школи.
Онлайн навчання - звісно добре, але дитина має соціалізуватися, оскільки їй потім рости, працювати і навчатися в цьому соціумі. І вона має вміти комунікувати з людьми, з дітьми і не боятись того. А наразі вона боїться вибухів, боїться будь-якого гучного звуку. І боїться йти до школи. Бо каже що переживає, як її сприймуть однолітки, боїться, щоб вони не почали займатися булінгом. Треба якось виводити дитину з цього стану. Тому що наші діти - то наше майбутнє, - підсумувала жінка.
Жінка впевнена, що з часом вони зможуть повністю відновитися і почати нове життя. Вона та її родина вірить в Перемогу України та сподівається якомога скоріше повернутися до рідного міста.
Нагадаємо, ми писали раніше, що у Дніпропетровській області стрілецьким турніром вшанували пам’ять легендарного «Гектора»: як це було.