Пройшов найгарячіші точки війни: історія загиблого бійця з позивним «Матрос» з Обухівки
Ярослав Корнішин з позивним «Матрос» родом з Обухівки пройшов 183 дні пекла та загинув за Україну 1 вересня 2022 року під Бахмутом. Історію Героя розповість "Дніпро Оперативний" із посиланням на "Наше місто".
Хлопець присвятив три роки свого життя службі за контрактом у морському флоті на ракетному катері «Прилуки». У липні 2013-го отримав посаду старшого оператора відділення зенітної артилерійської команди ракетно-артилерійської бойової частини в/ч А2295Б.
А коли почалося повномасштабне вторгнення разом із кумом Олександром добровільно подалися до районного військкомату. З 2 березня по 1 вересня чоловік пройшов найгарячіші точки фронту: Волноваха, Енергодар, Мар’їнка, Курахове, Бахмут.
Мати Героя, Олена Віталіївна, розповідає:
«183 дні я була на постійному телефонному зв’язку. Не працює його номер – син телефонує з телефону побратима. Тому, якщо мені не вдавалося додзвонитися Яріку, – я набирала той або інший номер, аж поки не отримаю інформації про сина. Шуткувала з ним. Говорила: «Синочку, ти хоч на найвищу сосну вилазь, а зв’язок спіймай і мамі зателефонуй».
Був тричі у «смертниках»
Військовий жодного разу не відмовлявся від бойової задачі та тричі ходив «смертником». Але завжди повертався. За його словами, одного разу з 3000 наших воїнів живими залишилася живими лише двадцять чоловік, і серед них був Ярослав.
Мати Ярослава згадує останній дзвінок сина:
«31 серпня близько 22:00 години Ярік подзвонив, ми поспілкувалися. І вже через декілька годин, вночі, з 31 серпня на 1 вересня, син зателефонував мені і коротко сказав: «Дай батька!» Я чула лише уривки розмови чоловіка з сином, Яріка слова запам’ятала на все життя: «У нас забрали «іграшки» і гонять «м’ясом»». Більше він не подзвонив. Ні в той день, ні наступного. Як відчувала дитина: попрощатися з нами подзвонила».
Сам просився у Бахмут
Побратим Ярослава Євген вже двічі був на його могилі. Приносить живі квіти, не стримує сліз та каже, що чоловік сам просився у Бахмут, хоча їхати туди не повинен був. Поглянути в очі батькам загиблого Героя досі не наважився. Каже, що боїться сліз, своїх сліз.
Шлях додому
Привезли Ярослава 6 вересня. На похороні було чимало людей, які живим коридором зустрічали Героя. Після кладовища похоронна процесія поїхала у Дніпро на Набережну.
Поминали у ресторані «Акварель». Чому саме там? Бо розташований заклад на воді, яку так любив Ярослав. А ще чоловік у свій час був у бригаді будівельників, які зводили цей ресторан. Навіть бруківку перед ним викладав.
Без тато залишилися дві донечки, батьки – Олена та Віктор, а також молодша сестра Богдана.
Нагадуємо, раніше ми повідомляли, що окупанти вимушені відступати через просування ЗСУ на Запорізькому напрямку. Також ми писали, що в Україні пропонують відправляти на фронт нардепів.