Співпраця з окупантами: який аргумент не допоможе уникнути покарання
Страх перед окупантами не в кожному випадку може стати виправданням співпраці з ворогом. Верховний Суд пояснив, за яких умов такі дії можуть вважатися вимушеними, а коли людина має відповідати за власний вибір. Про це розповідає «Дніпро Оперативний».
Коли страх перед окупантами не звільняє від відповідальності
Сам факт проживання на тимчасово окупованій території або побоювання репресій з боку росіян не означає, що людина діяла під примусом. Для цього мають бути конкретні докази фізичного чи психологічного тиску, який позбавляв її можливості самостійно ухвалювати рішення.
На цьому наголосив Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду, розглядаючи справу про державну зраду та колабораційну діяльність.
Під час судового розгляду захист стверджував, що обвинувачений пішов на співпрацю з окупаційною владою через небезпеку та страх можливих переслідувань. Адвокат посилався на статтю 40 Кримінального кодексу України, яка стосується фізичного або психічного примусу.
Однак судді пояснили, що загальної загрози, яка існує під час окупації, недостатньо для такого виправдання. Потрібно встановити, який саме тиск чинили на людину та чи справді він не залишав їй можливості діяти на власний розсуд.
Яке рішення ухвалив Верховний Суд
Розглянувши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що конкретних доказів примусу до співпраці не надали. Натомість встановлені обставини свідчили про тривалу та послідовну діяльність чоловіка на користь окупаційної влади.
Тому Верховний Суд залишив попередні судові рішення без змін.
Таким чином, суд наголосив: окупація та небезпека з боку загарбників самі по собі не звільняють від відповідальності за співпрацю з ворогом. Кожну таку ситуацію потрібно оцінювати окремо, враховуючи реальні обставини та докази примусу.
Нагадаємо, раніше ми розповідали, що у Дніпрі чоловік зарубав знайомого сокирою через борг.
