Онук досі пише у вайбері загиблому дідусю: постраждалі від ракетного удару по будинку на Перемозі рік як не можуть оговтатися

14 січня виповнюються роковини з дня ракетного удару по багатоквартирному будинку в Дніпрі. Тоді на Набережній Перемоги, у будинку 118, загинули 46 людей, зокрема шестеро дітей, десятки були поранені. Російська ракета влучила у висотку у вихідний, якраз на старий Новий рік, коли чимало мешканців були вдома. Дехто з людей, які вижили, навіть через рік після трагедії не все ще може приходити до будинку, де був їхній дім, де загинули сусіди й знайомі.

Що пережили під час атаки, як перенесли цей рік після трагедії та за що хапаються, аби жити далі? Журналісти "Дніпра Оперативного" записали історії двох родин, які постраждали внаслідок ракетного удару.

Не потрібно було якихось додаткових доказів

Володимир Зуєнок у той злощасний день втратив одразу бабусю та батька. Для нього то був звичайний вихідний і навіть вранці 14 січня він спілкувався з батьком про якісь побутові речі, не розуміючи що це буде останній їхній діалог.

Сам вибух Володимир бачив з вікна власного будинку і відразу зрозумів, що влучання потрапило у під'їзд де проживали рідні. Не потрібно було якихось додаткових доказів, було зрозуміло, що вони десь там, але над ними лежало ще 6 поверхів. Від помешкання, де жила бабуся, на 3 поверсі, після влучення ракети, у двокімнатній квартирі, вціліла лише кухня і то тільки стіни.

«Біля будинку я був через 10 хвилин після вибуху. І у той момент у мене одразу було розуміння, що вони там, бабусі на той час 85 років та батьку вже за 60. Єдине за що мені шкода, точніше, чого б я їм не бажав, то такої смерті від ракети. Вони на це не заслужили».

Після триденного однакового маршрута по місту: суд медична експертиза, лікарня та 118-й будинок. На другий день пошуково-рятувальної операції знайшли тіло бабусі. І тільки через тиждень батька Володимира, було знайдено залишки тіла. 

«Я пройшов усі кола погоджень, отримав встановлену суму від облради, від міськради, все отримав — фактично вона є на карті. Всюди зелене світло, всі намагалися допомогти. Це стосується і БТІ, і виконкому, всіх наших структур. Усі, як тільки ти кажеш, що ти зі 118 дому — всі, «будь ласка».

У те, що вже пройшов рік, насправді не віриться. Чоловік акцентує увагу на тому, що потрібно говорити і нагадувати людям про трагедію. Поки ми будемо згадувати їх у молитвах, то пам'ять вічно буде жити в серцях.

«Діти часто згадують дідуся і прабабусю. Молодший навіть написав дідусю у вайбері десь через півроку, запитав, як у нього справи. На це важко дивитися, але вони повинні знати чого і від кого померли рідні. Що це не хвороба або вік, що це була ракета».

На річницю Володимир обов'язково з сім'єю прийде до будинку на Перемозі. Запалять свічку та покладуть квіти, бо це те, що йому залишилось від рідних. Під'їзд, де проживали Зуєнок розберуть, та єдине бажання, яке має чоловік, це піднятися на кухню третього поверху та подивитися, можливо, щось залишилося хоча б на згадку.

Впізнала батька за посмішкою

Мама і батько Сабіни Дорош також проживали у будинку, який став ціллю РФ. Того дня її мама хотіла зустрітися – запрошувала доньку у гості, щоб побачити тримісячну онуку. Утім, Сабіна запропонувала їй перенести зустріч.

«Мама хотіла з нами побачитися. Вона хотіла саме в той день. У неї, ймовірно, було якесь передчуття. Я її тоді заспокоїла. Як завжди», – розповідає Сабіна.

За її словами, під час тривог у Дніпрі вони постійно писали одна одній, щоб переконатися, що усе добре. А коли лунали вибухи – зідзвонювалися. Того разу відсутність світла та розряджений телефон завадили це зробити. Останнє, що написала мама їй під час "тривоги" – "будь ласка, будьте обережні". Коли пролунав вибух, роздався дзвінок чоловікові. Але не від мами.

«Тоді хрещена подзвонила моєму чоловікові і сказала, що у домівку батьків потрапила ракета. Я не повірила у це. Ми почали збиратися з дитиною, але чоловік сказав, що краще не ризикувати і не їхати туди з донькою. Я була в істериці, не знала, що робити і куди бігти. Чоловік поїхав туди сам. З його слів, після того, що там побачив, він уже не вірив, що мої батьки вижили», – згадує жінка.

Сестра Сабіни, яка прибула до будинку раніше за чоловіка бачила, як мама з вікна намагалася покликати на допомогу. Потім її дістали рятувальники, забрала "швидка". Жінку доставили до лікарні. Про батька Сабіни на той момент нічого не було відомо.

«Потім, як мені сказали, його не одразу знайшли у квартирі, тому що мама була при тямі, а батько ні. Того вечора вони сіли вечеряти за стіл, були на кухні біля вікна. На жаль, нікуди не ховалися», – розповідає донька постраждалих.

Коли Сабіна приїхала до лікарні, залишивши немовля на друзів, її мама була у реанімації. Їй зашивали обличчя, поки донька з чоловіком чекали звісток від лікарів. А за години дві-три до лікарні завезли чоловіка.

«Я не одразу зрозуміла, що це тато, тому що він увесь був у крові і з перемотаним обличчям. Я впізнала його за посмішкою. Потім дивлюсь, що і руки його. Він був при тямі, але втратив дуже багато крові та отримав сильне переохолодження. Тоді лікарі сказали, що невідомо, чи зможе він бачити. Його забрали у реанімацію", – розповідає Сабіна.

Нині стан батьків Сабіни вже стабілізувався. Їм досі важко згадувати та говорити про минулорічні події.

Нагадуємо, раніше ми повідомляли, що у Донецькій області військові знищили російський «Солнцепек» дроном, який передав Дніпро. Також ми писали, що кінологи з Павлограду провели унікальну пошукову операцію на Донеччині в надлюдських умовах.