Ритуал чи формальність? Навіщо Україні щоденна хвилина мовчання
Щодня о 09:00 в Україні настає хвилина мовчання. На вулицях продовжують рухатися автомобілі, люди поспішають на роботу, відчиняються магазини, починаються робочі зустрічі. Але в цей час кожен має можливість зупинитися й подумати про тих, чиї життя забрала війна.
Для когось хвилина мовчання стала щоденною звичкою. Хтось долучається, коли про неї нагадують. А хтось запитує себе: чи справді одна хвилина щось змінює, якщо війна триває, а втрати залишаються болючою реальністю?
Це питання не має простої відповіді. Проте щоб зрозуміти сенс щоденного вшанування, варто подивитися на нього очима тих, для кого пам’ять про загиблих – не абстрактне поняття, а частина власного життя.
Для ветеранів важливо знати, що місто пам’ятає
Ветерани знають ціну війни не з новин. Для них пам’ять про побратимів і посестер пов’язана з конкретними людьми, спільними переживаннями, розмовами, підтримкою та втратами.
Коли о дев’ятій ранку люди зупиняються, це може бути простим, але важливим знаком: загиблі не зникли з життя міста, їхні імена та історії залишаються частиною спільної пам’яті.
«Припинити рух на хвилину, щоб вшанувати пам’ять тих, хто воював, – це священний обов’язок кожного. І він має бути усвідомленим, іти від серця», – вважає Валерій Чернета, ветеран війни з 2022 року, який з перших днів повномасштабного вторгнення пішов добровольцем, служив у 128-й бригаді ТрО.
«Для мене це свята хвилина, – каже ветеран. – Це час, коли я з болем згадую своїх побратимів, яких, на жаль, уже немає в живих. А їх чимало. Прикро буває, коли перехожі не зупиняються під час хвилини мовчання, показуючи свою байдужість до чужого горя. Тоді я, не соромлячись, можу й за руку зупинити, бо як інакше довести людям, що одна хвилина для них нічого суттєво не змінює, а для військових, для вдів, матерів, дітей тих, кого забрала й покалічила війна, – це безцінно».
Водночас, на думку Валерія Чернети, хвилина мовчання не повинна перетворюватися на перевірку чиїхось переконань або спосіб оцінювати людей. Для міста така пауза – можливість нагадати собі, що за новинами про фронт стоять людські долі, а за кожним повідомленням про загибель – життя, яке мало продовжуватися.
Чому спільні ритуали пам’яті потрібні громаді
З погляду психології, ритуали допомагають людям надавати значення подіям, які важко осягнути й прийняти. Вони створюють зрозумілу форму для переживань, дають можливість зосередитися на важливому та відчути зв’язок з іншими.
«Хвилина пам’яті для військових – це визнання їхнього внеску в оборону країни. Для них важлива не стільки шана з боку держави, скільки від людей, заради яких вони пішли на війну. Тому дуже важливо, щоб під час хвилини мовчання вони відчували підтримку якнайбільшої кількості людей», – стверджує психологиня Тетяна Єрмолаєва.
«Якось спілкувалася з хлопцем, який через важке поранення не може служити, і він каже, що дуже нервує, коли люди не зупиняються під час хвилини мовчання, – розповідає психологиня. – Він розуміє, що Дніпро – велике місто, де люди поспішають на роботу, і тим самим вони також роблять свій внесок у Перемогу. Утім, є байдужі, які не звертають уваги на тих, хто віддає шану полеглим. І це дуже прикро. Така байдужість дуже травмує військових».
Це не означає, що одна хвилина мовчання здатна позбавити людину болю або допомогти повністю пережити втрату. Скорбота індивідуальна: кожен проживає її по-своєму, і для цього немає єдиного правильного способу.
«Військовим, пораненим не лише тілом, а й душею, вкрай необхідна підтримка не тільки рідних, а й чужих людей», – вважає Микола Бур’ян, фахівець із супроводу ветеранів і демобілізованих осіб Дніпропетровської багатопрофільної клінічної лікарні з надання психіатричної допомоги.
«У мене на супроводі 75 людей, і до кожного потрібен індивідуальний підхід, – каже Микола Бур’ян. – Дуже важливо, щоб оточення їх розуміло, щоб вони відчували, що не самі і не марно втратили своє здоров’я на війні. Я разом з ними ходжу на акції, і вони це цінують. Хлопці дуже радіють, коли під час хвилини мовчання до них долучаються перехожі».
Водночас ритуал має сенс тоді, коли людина розуміє, навіщо його дотримується. Механічно почута фраза може залишитися просто звуком. Усвідомлена пауза – навіть без слів і зовнішніх жестів – може стати особистим актом пам’яті.
Чого потребують родини полеглих
Для родин загиблих війна не закінчується повідомленням про втрату. Пам’ять про близьку людину залишається в повсякденних речах: у звичках, фотографіях, спогадах, незавершених планах і датах, які тепер мають інше значення.
У такі моменти важливе не лише офіційне вшанування, а й те, як суспільство ставиться до пам’яті про загиблих у звичайні дні. Чи згадують про них поза церемоніями? Чи зберігають їхні історії? Чи розуміють, що за іменем на меморіальній дошці була людина зі своїми мріями, характером і близькими?
У Дніпрі щосуботи відбувається акція «Хвилина мовчання». На різних локаціях міста збираються ветерани, родини загиблих, вдови, представники департаменту ветеранської політики Дніпровської міської ради та небайдужі містяни.
На одну з локацій регулярно приходить Надія – дружина загиблого захисника Артема Іщенка. Жінка каже: коли зупиняється рух і на хвилину всі замовкають, вона думає не лише про свого чоловіка, а й про всіх наших захисників і захисниць, які більше не повернуться додому до своїх рідних.
«Для мене хвилина мовчання – це про пам’ять, вдячність і повагу, – наголошує Надія. – Про можливість хоча б на одну хвилину зупинити звичний ритм життя і згадати тих, завдяки кому ми сьогодні можемо жити, працювати, обіймати своїх дітей. Реакція водіїв і перехожих різна. Хтось зупиняється, хтось підтримує жестом, хтось просто проходить повз. Але кожен, хто зупинився хоча б на цю хвилину, – це ще одна людина, яка долучилася до пам’яті. Я виходжу, бо не хочу, щоб імена наших Героїв ставали лише рядками в документах. Поки ми пам’ятаємо – вони залишаються з нами».
Для родин може мати значення сама думка, що їхня втрата не залишилася тільки їхнім особистим болем. Що місто пам’ятає не лише факт загибелі, а й життя людини, її внесок, її місце в історії громади.
Спільна хвилина мовчання не зупинить війну й не поверне загиблих. Але вона може допомогти громаді не звикнути до втрат настільки, щоб перестати їх помічати.
Як долучитися до хвилини мовчання
Щодня о 09:00 кожен може долучитися до загальнонаціональної хвилини мовчання. Для цього не потрібні спеціальна підготовка чи особливі умови.
- Якщо ви на вулиці, зупиніться на хвилину, якщо це безпечно.
- Якщо ви за кермом, дійте відповідно до дорожньої ситуації та правил безпеки. Не створюйте небезпеки для себе й інших.
- Якщо ви працюєте в офісі, магазині, установі або навчальному закладі, можна домовитися про спільну хвилину пам’яті з колегами.
- Якщо ви вдома, приділіть цю хвилину пам’яті про загиблих.
- Якщо ви представляєте колектив, обговоріть, як зробити вшанування частиною щоденної практики – спокійно, без примусу й формального звітування заради самого звіту.
Не менш важливо підтримувати пам’ять і поза цією хвилиною: дізнаватися історії загиблих, берегти спогади про них, підтримувати родини та брати участь у громадських ініціативах.
Проєкт «Дніпро пам’ятає», який реалізує ГО «СпільноТИ», спрямований на розвиток у місті культури вшанування загиблих захисників і захисниць. У його межах відбуваються вечори пам’яті, створюються документальні фільми про полеглих і триває інформаційна кампанія про хвилину мовчання.
Якщо бажаєте більше дізнатися про проєкт, долучайтеся до сторінок «Дніпро пам’ятає» у Facebook, Instagram та Telegram.
Проєкт «Дніпро пам’ятає» реалізується ГО «СпільноТИ» в партнерстві з Дніпровською міською радою за підтримки програми «Партнерство за сильну Україну», фінансованої урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.
