«Я бачив пекло на землі»: історія військового, який врятував людину після атаки росіян по Дніпру
У ніч на 26 жовтня російські війська завдали чергового удару по Дніпру, руйнування зазнали житлові будинки. У цей час військовослужбовець 128-ї бригади Дмитро перебував у місті на лікуванні. Почувши вибухи, він миттєво вирушив на місце трагедії та витягнув з-під завалів цивільного чоловіка. Як починався бойовий шлях Дмитра, чому він пішов із медицини у розвідку та які жахіття, скоєні росіянами, бачив, дивіться в ексклюзивному інтерв'ю «Дніпра Оперативного».
На момент вторгнення Дмитро працював медиком і не вагався, коли вирішив долучитися до лав ЗСУ.
«Я розумів, що моя допомога буде критично потрібною. Хоча війни боявся, бо не знав, як поведу себе під обстрілами. Але лише божевільним не страшно», – зізнається він.
Робота медика на фронті виявилася неймовірно важкою. Дмитро стикався із ситуаціями, коли не міг вчасно допомогти пораненим через інтенсивні обстріли. Але найважчими для нього стали втрати побратимів і посестри, яку він знав із дитинства.
«Вона померла в мене на руках. Після цього я більше не зміг працювати в медицині», – говорить Дмитро.
Після важких втрат Дмитро вирішив спробувати себе в розвідці. Починаючи з найпростіших завдань, він за кілька місяців став високопрофесійним воїном, здатним виконувати найскладніші місії.
«Я тренувався майже цілодобово, доводив усе до автоматизму. Це не раз рятувало мені життя. З часом страх зникає, а бажання захищати своїх стає сильнішим», – ділиться Дмитро.
Розвідник бачив власними очима звірства росіян на окупованих територіях.
«Те, що вони роблять із жінками та дітьми, – це не піддається розумінню. Від 7 до 80 років… Їм байдуже», – з болем розповідає Дмитро.
За два роки війни він отримав численні поранення, але щоразу повертався до служби. Однак із кожною новою втратою фізичний і моральний стан ставав дедалі важчим.
«Постійний тиск, слабкість. У мене немає родини, лише наречена. Але якщо я загину, що після мене залишиться? Кросівки?» – говорить він із сумом.
Попри пережите, Дмитро не втратив віри в людяність. Він підтримує побратимів навіть у найтяжчих умовах.
«Коли бачу поранених, кажу: спокійно, вже все добре. Скоро додому, пивко, раки… Треба постійно розмовляти, щоб вивести їх зі стану шоку», – каже військовий.
Дмитро мріє про мирне життя, родину та донечку. Але до цього часу він продовжує боротьбу, бо знає: його робота рятує життя й наближає Україну до перемоги.
Нагадаємо, раніше ми пояснювали, чому ворог став рідше застосовувати «Калібри» під час ударів по Україні. А ще ми ділилися інструкцією, що потрібно для переведення між військовими частинами ЗСУ через Армія+.
