Як відбувається евакуація тіл загиблих воїнів ЗСУ до Дніпра: одкровення військовослужбовця ЦВС «На щиті»

Кожного дня військовослужбовці ЦВС “На щиті” здійснюють виконання завдань з транспортування тіл загиблих Героїв України. Під постійними обстрілами та під важким грузом суму. З шаною та честю. Журналісти “Дніпро Оперативний” провели надзвичайно важкий ДЕНЬ ІЗ військовослужбовцем аби показати вам, як відбувається евакуація тіл загиблих оборонців із прифронтових міст Донеччини. Нову серію нашого проєкту "День ІЗ" дивіться на нашому Youtube-каналі:

ЦВС «На щиті» – це військовослужбовці цивільно-військового співробітництва, які здійснюють виконання завдань з транспортування (евакуації) тіл загиблих оборонців України в рамках реалізації проєкту Збройних Сил України «На Щиті». Загальну координацію роботи по евакуації тіл здійснює Центральне управління цивільно-військового співробітництва Генерального штабу ЗСУ. Вони займаються евакуацією полеглих українських захисників з поля бою. Їхня робота складна, відповідальна і надважлива.

Юрій – один з тих, хто ризикує життям, щоб доставити загиблих захисників додому.  Він розповів про свою роботу, про те, як ідентифікує тіла, описує їх та шукає особисті речі, щоб передати рідним. Адже завдання військовослужбовців — не лише евакуювати, а ще оглянути тіла на наявність предметів, які передадуть родичам полеглих захисників: обручки, годинники, блокноти, телефони тощо. 

Коли приїжджаєш забирати хлопців, забирати тіла. Можливо десь трошки механічно проводиш цю роботу. Описуєш, фотографуєш, шукаєш якісь позначки. Десь на кітелі, на черевиках є надпис. Шукаєш, бо немає документів, щоб якось його ідентифікувати, щоб хоч щось знайти. Якийсь, може, хрестик, годинник, щоб можна було дізнатись хто це. Далі я пишу акт прийома-передачі тіл загиблих оборонців України. Прописується маршрут, найменування підрозділу, опис речей та документів, які передаються, які є при тілі. Я це все прописую, фотографую разом із бірками та речами. Представник того підрозділа, звідки загиблий, розписується. Далі вже транспортую тіло. Зараз було впізнання наших загиблих героїв і підготовка до евакуації на Дніпро. А далі вже до місць поховання. Те, що тут відбувається — це відбувається по всій Україні. Немає зараз ніде мирного життя, немає жодного населеного пункта, щоб спокійно було. Вся Україна зараз - воююча країна, - зазначає Юрій. 

Чоловік підкреслив, що погодні умови істотно впливають на швидкість та складність роботи з тілами загиблих. 

Зараз погода така, що тіла більш-менш збережені. Погода мінімально втручається в те, щоб псувати їх вигляд, стан. А в спеку, в літній період, коли за 30 градусів. Це не дай бог боєць пролежав десь на позиції 2 дні. Якщо тиждень пролежить - його важко вже впізнати. Мухи, запах, все супутнє. Це складно, - зізнається військовий. 

Що найважливіше та найважче

Військовослужбовець ЦВС «На щиті» підкреслює важливість правильної та швидкої ідентифікації тіл загиблих воїнів. Юрій зазначив, що для нього найважливішим є доставлення тіла загиблого рідним, щоб вони могли гідно його поховати. 

З моральної точки зору складно правильно ідентифікувати тіло. Щоб ми цього бійця доставили мамі, дружині, ще комусь. Правильно, точно, щоб це 100% був він. Тому що тіла бувають різні. Яких можна не впізнати. І робити це потрібно дуже швидко, - каже чоловік. 

Ця робота не просто психологічно важка, а для непідготовленої людини вона на межі витривалості, адже найважче, за словами військовослужбовців – бачити горе рідних, які втратили своїх близьких. Чоловік додає, що до смерті неможливо звикнути. 

Для родичів кожна година тягнеться як день, як тиждень. Тому потрібно працювати дуже швидко. Бували випадки, коли родичі знають, що вже тіло вже забрали, вони навіть його вже впізнали. “Коли ви будете?”. Вони навіть виїжджають на зустріч. Були випадки, коли я їздив по Україні, то родичі якимось чином дізнавались мій маршрут і виїжджали прям посеред дороги зупиняли, підскакували до машини, хотіли, щоб відкрив, щоб подивитись на сина. А я не можу, тому що він, скажімо так, в негарному стані. А в мене мішки - 5, 4, 6 мішків. І я блокую машину, закриваю, намагаюсь спілкуватись. Це важко. До смерті неможливо звикнути. Тут немає людей, які б звикли. Те, що ми думаємо що, можливо звикнути - ні. То є біль, горе, ти дивишся кожний день. Буває таке, що і батько з сином служили. Батько приїхав - сина відправляє… тесть - зятя. Хлопець - дівчину, вони заручені були. Якби хлопчина не подарував їй обручку з бриліантом її було б не впізнати. Вона загинула і сильно обгоріла. Є різні випадки. До того звикнути… не знаю… Неможливо, - зізнається військовий. 

Як все починалось 

Розповідаючи про перші дні роботи, військовослужбовець згадав про безліч проблем, з якими їм доводилося стикатися, як емоційних, пов'язаних з переживаннями людей, так і практичних, пов'язаних з нестачею ресурсів.

Не знаєш що до чого. Як робити, що робити, з чим ти стикнувся. Єдине розумієш, що треба швиденько доставити, перевезти. Тому що цього бійця чекають. Були складнощі на початку, з місяця три. Затори на блокпостах, аварії. Блокпости були всюди. Світло не було, виключене. Переважно в комендантські години. Палива немає. Десь купляли за свої гроші. Відсотків 70 ми купляли за свої гроші. І ремонтували також за свої, - розповів Юрій. 

Ставлення до смерті 

Розповідаючи про свій світогляд, військовослужбовець зазначив, що війна змусила його по-новому поглянути на смерть. Він став більше цінувати кожен момент і засудив жорстокість, яка наразі відбувається кожного дня. 

Я раніше замислювався… Лежиш, думаєш… Філософствуєш. А зараз - це в будь-який момент може тебе спідкати. Прийти несподівано. Бухнуло і тебе вже немає. Чи когось зі знайомих. Живи правильно, живи дружно зі своєю совістю, мораллю, з суспільством. Дратує, що сьогодні, як кажуть, чорне переважає над білим у світі… Чого люди починають усі ті війни, чому їм не хочеться дихати нормальним повітрям, жити, дбати, ростити дітей. Завжди комусь хочеться домінувати над кимось. Це не правильно. Це не нормально, - завершив військовий.

Проте попри біль, всупереч складності роботи, Юрій та його колеги продовжують свою місію. Вони роблять все можливе, щоб загиблі воїни повернулися додому, а їхні сім’ї могли гідно їх поховати.

Ми щиро дякуємо Юрію та всім військовослужбовцям ЦВС «На щиті» за їхню нелегку, але надзвичайно важливу роботу. Ми просимо вас дуже уважно переглянути цей сюжет, зробити репост відео та подякувати у коментарях кожному військовослужбовцю, який виконує таку важку і  важливу роботу. Коли ви бачите на вулицях свого міста автомобіль із написом “НА ЩИТІ”, ПОСТУПІТЬСЯ ДОРОГОЮ ТА ВИКАЖІТЬ ШАНУ.

Нагадаємо, ми писали раніше, що два сквери в Дніпрі назвали на честь загиблих захисників.